Товариство офіційно зареєстровано в червні 2001 року, а перший вихід „в люди” відбувся у 2000 році.  Це було збіговисько людей, що мали спільні інтереси та ідеї. Цього року на фестивалі авторської пісні та співаної поезії „Срібна підкова-2000” ідея окреслилась у щось більш конкретне. Ми створили товариство, яке і досі існує.

 Організаця, яка може, по-перше, відстоювати своє право на донесення до людей певної інформації, по-друге, нам відтепер легше в юридичному аспекті. Окрім того, ми утвердилися в своїх правах, заставили себе поважати. Ми стали не просто збіговиськом, а чітко організованою силою.

Найосновніше для нас – це збереження історичної спадщини. Фехтування історичними видами зброї (мечі, шаблі, сокири, булави, стрільба з лука, арбалета) ми розвиваємо найкраще. Займаємося також виготовленням захисного спорядження, зокрема шоломів, кольчуг, лат. Оскільки, ми всі - львів’яни, то основу складає період панування Галицько-Волинської держави. Однак, паралельно відтворюємо і різноаспектну культуру Європи. Проте, для душі кожен робить все, що забажає: від самурайського зразка до пізньоренесансних обладунків. Словом,  що кому до вподоби.

Окрім того, нашим дівчатам належить ініціатива з історичними танцями та фаєр-шоу. Ми намагаємося відтворити і тогочасну танцювальну культуру (як придворну, так і народну), освоюємо середньовічні містерії, тобто театральні постановки. Вистави, здебільшого, без слів, але з певним підтекстом. Прикрашаємо це роботою з вогнем.

До речі, така вистава відбулася в Тернополі на фестивалі „Нівроку”. Дійство тривало сорок хвилин без жодного слова. Вразило те, що після закінчення глядачі завмерли, і протягом двох-трьох хвилин на острові в гідропарку панувала повна тиша. Нарід затих! Потім «зашаленіли» оплески. Це було найбільшою моральною нагородою і першим нашим театральним тріумфом.

Ми маємо регулярні виїзди в різні міста, де проводимо рицарські баталії. Однак, не лише баталії, бо (як я вже зазначив) займаємося відтворенням тогочасного побуту.